--------
Урядовий портал
Верховна Рада України
Конституційний Суд України
Урядова "гаряча лінія"
БЕЗвіз
Україна-ЄС
Доступні ліки
Є ліки
Державний реєстр виборців
Житомирська ОДА
Три роки боротьби
Державна реєстраційна служба
Національне агенство з питань запобігання корупції
Антикорупційний портал
бюлетень КМУ
Державна служба України
teplo.gov.ua
інтерактивна карта
Енергоефективність Житомирщини
ОСББ
Національна дитяча "гаряча" лінія
Протидія торгівлі людьми
Зміни одне життя
« Новини

Просто та відверто про усиновлення: «Я стала мамою одразу двох діток»

Просто та відверто про усиновлення: «Я стала мамою одразу двох діток»

Житомирщина, усиновлення, діти, родина, сімейні форми виховання Повернутись

Своєю історією про усиновлення одразу двох дітей ділиться жителька Житомирщини Анна, яка разом із чоловіком три роки виховують вже своїх сина та дочку. Про непростий шлях, прийняття важливих рішень, які назавжди змінили не одну долю, розповідає щаслива мама.

 

«У нас рідні братик та сестричка. Хлопчику вже 7,5 років, а дівчинці 5,5 років. Ми вже три роки виховуємо своїх дітей, а здається що зовсім недавно наша сім’я поповнилася», - говорить Анна.

 

Анна зі своїм чоловіком у шлюбі вже понад десять років. Проте власних дітей у сімейної пари не було. За словами жінки, жили собі за звичною схемою – дім-робота, робота-дім. І ніби все влаштовувало, але чогось і бракувало для того, аби бути справжньою щасливою родиною.

 

Одного разу, коли жінка була в гостях у своїх батьків, вони її раптом запитали: «Що ви собі далі думаєте? Для кого ви живете?».

 

Саме ці слова стали початком невідворотних та потрібних змін у житті цієї сім’ї. Саме тоді вперше з’явилася думка про усиновлення дітей. І за словами Анни, не можна зволікати і довго роздумувати. Якщо серце готове прийняти дитину, то значить час це робити.

 

Молода пара шукала на усиновлення одну дитинку. Бажано ще маленьку. Фахівці служби у справах дітей стверджують, що переважно всі родини, які прагнуть усиновити, спочатку уявляють себе лише з маленькою дитиною, яка не має братів чи сестер. Потенційні батьки впевнені, що так буде простіше. Адже у ранньому віці діти не все запам’ятовують, з часом погані спогади можуть зникнути і залишаться лише приємні про життя в своїй новій родині. Проте знайти саме таких діток непросто.

 

От і пані Анна розповідає, що були переконані в тому, що усиновлювати потрібно лише одну дитину. Адже більше, можливо, і не зможуть забезпечити всім необхідним: від морального до матеріального. Проте все сталося зовсім інакше.

 

Поки тривали пошуки дітей для цієї сім’ї, збір необхідних документів на усиновлення, було витрачено чимало нервів. Емоційний стан подружжя був на грані. І тут жінці пропонують познайомитися з двома дітками – рідними братом і сестричкою. І всупереч своїм родичам, Анна нікому не сказавши про свою поїздку, відправилася до своїх майбутніх дітей.

 

Про першу зустріч жінка розповідає емоційно: «Першою до мене з-за повороту вилетіла Даша, засміялася та обняла. Оце така зустріч в нас. Вона, ніби відразу, наша була. Далі вийшов серйозний Олексій. Сказав – «Добрий день». Я його до щічки поцілувати, а він не знав, що це таке. То вже вдома ми вчилися обніматися, цілувати в щічку перед сном».

 

Повернулася жінка додому і зібрала «консиліум» родичів. Повідомила, що є двоє діток, поїдемо тепер до них всі разом знайомитися. Так наступного разу вже всі приїхали – майбутні батьки та дідусь і бабуся. Діти одразу пішли на контакт. Олексій почав віджиматися, показувати, який він сильний. Чоловік посміхнувся, дід теж розчулився. Даша почала спілкуватися з бабусею.

 

«Я, ніби, осторонь спостерігала за цією картиною. Дуже переживала і нервувала. І коли побачила, що все добре, мені стало легше. Тоді я вже заспокоїлась. Всі погодилися на двох діток. Батьки сказали, що будуть допомагати з двома онуками. Так ми стали батьками одразу сина й доньки», - згадує жінка.

 

За словами Анни, пережити таке своєрідне наповнення сім’ї дуже важко. Можна прочитати про адаптацію дітей масу літератури, проте це не означає, що все буде так, як пишуть у книжках, і що можна буде всі ситуації наперед змоделювати.

 

«Я раніше читала про це, але пережити – це зовсім інше, коли дитина потрапляє в іншу атмосферу. Олексій був старший, кмітливий, стриманіший. Він якось все простіше сприймав. А от Даша перші три-чотири дні була як їжачок, ходила насуплена, могла заплакати, закричати. Їй тоді ще трьох років не було. Але потім на наших очах вона розцвіла, відкрилася», - розповідає пані Анна.

 

Поки що діти не знають, що вони усиновлені. Батьки страшенно за це переживають. І не знають чи варто про цей факт їм розповідати. Адже дітлахи переконані, що народилися в цій родині. Даша розповідає, що пам’ятає як вона народилася, як плакала маленька, як почала говорити. Олексій раніше згадував про якийсь поганий будинок, в якому вони жили. Але з часом про це вже не говорить. (Саме тому всі імена в цій історії змінені – прим. авт.)

 

«Я так боюсь, я розумію, що вони були непотрібні тій мамі. Але не хочу щоб десь щось, хтось дізнався. А раптом ті родичі передумають. Я дуже цього боюсь. Вони в нас навчені, що не можна говорити з незнайомцями, нічого брати у чужих людей, не сідати в авто. У нас є навіть свій пароль», - розповідає жінка.

 

Зараз родина живе звичайним сімейним життям, і не уявляє, що могло бути по-іншому, без дітей. Олексій ходить до другого класу, цікавиться математикою. Полюбляє грати в дворі з хлопцями, у авторитеті у нього – тато й дід. Намагається з ними проводити багато часу, допомагати. Даша ж за словами мами, велика фантазерка. Дуже любить коней, тому вдома в неї ціла колекція іграшкових поні. Полюбляє танцювати та мріє стати лікарем. Наступного року вже піде до школи.

 

«Ми не уявляємо життя без них, життя повернуло зовсім в інше русло. Все перевернулося, але це так чудово, - говорить Анна. – Тим, хто ще вагається можу порадити тільки одне – довго не думати. Якщо нема діток, то не зволікайте. Я переконана, що покликання жінки – бути мамою. Ви серцем відчуєте, що то ваша дитина. Не бійтеся, відчувайте душею і ви не зможете помилитися». 

НОВ�Н�